Міжзоряні подорожі можуть виявитися недосяжними не через технічні бар’єри, а через особливості людської психіки. Як зазначає антропологиня-еволюціоністка Кетлін Брайсон з Оксфордського університету, головна перешкода до місій за межі Сонячної системи — мозок людини, який еволюціонував для короткострокового мислення й зосередження на найближчих цілях, а не на завданнях, що тривають століттями.

Навіть до найближчої зорі — Альфа Центавра — шлях за сучасних технологій займе десятки тисяч років. Навіть перспективні концепції лазерного чи термоядерного прискорення означають подорож у кілька поколінь, що потребує безперервної співпраці людей, які ніколи не побачать результатів місії.

Брайсон порівнює таку взаємодію з природними прикладами тривалого колективного виживання — вуликами бджіл чи грибними мережами. Вона вважає, що для успіху міжзоряних експедицій людству доведеться створити правила, ритуали та структури управління, які підтримуватимуть спільну мету навіть за зміни поколінь.

Науковиця наголошує: багатовікові досягнення — від будівництва соборів до космічних програм — доводять, що довготривала співпраця можлива. Але міжзоряна місія потребуватиме безпрецедентної дисципліни, стабільного лідерства та прозорого контролю.

Попри це, сама Брайсон зізнається, що не погодилася б на таку подорож: «Я надто боюся літати», — жартує вона, додаючи, що жоден космічний горизонт не замінить наш дім — Землю.