Сьогоднішні телефони — як близнюки: усе гладке, вилизанe й нудне. А у нульових кожна модель мала характер. Одна виживала після падіння з третього поверху, інша блимала в темряві, мов новорічна гірлянда, а третя могла влаштувати дискотеку не гірше за Bluetooth-колонку. Ці телефони ставали об’єктами бажання і приводом для заздрості. Ми годинами гортали каталоги, заучували напам’ять характеристики й прискіпливо порівнювали їх, обираючи свою першу або наступну «трубку».

На хвилі цієї приємної ностальгії ми зібрали добірку справді культових «дзвонилок» різних класів — без сенсорних дисплеїв, Symbian, Windows Mobile, крихітних жорстких дисків та інших смартфонних наворотів. Гаджети ледве вдалося вмістити в двадцятку — тож без образ. Про легендарну N-серію Nokia, Samsung i300 та HTC Touch Diamond обов’язково згадаємо окремо.

1. Nokia 7110 (1999)

Почати хочеться з культового «банана» з «Матриці», яким Морфеус телефонував Нео. Знавці зауважать, що там був не 7110, а більш ранній і модифікований для автоматичного розкриття 8110, але суті це не змінює. Трохи згодом саме в Nokia 7110 реалізували ту саму функцію активного слайдера — розкрити телефон і відповісти на дзвінок можна було одним рухом. Цей апарат став справжнім уособленням майбутнього й вирізнявся не лише надкрутим футуристичним дизайном, зручним коліщатком навігації, великим дисплеєм і браузером для перегляду WAP-сайтів.

2. Ericsson T28s (1999)

Один із перших телефонів із літій-полімерною батареєю, яка дозволила досягти не лише високої автономності, а й головної фішки — неймовірної для того часу компактності та товщини всього 15 мм. Ericsson T28s був справжнім витвором мистецтва. Активний фліп — кришка, що прикривала клавіатуру, — відкривався з легким клацанням, і це було «вау» не лише для власника, а й для оточення.

3. Nokia 3310 (2000)

Телефон-мем, який став уособленням простоти й надійності та однаково добре знайомий і бумерам, і зумерам. Nokia 3310 була однією з найдоступніших моделей і довго залишалася актуальною. Згодом мобільник, щоправда, зневажливо зараховували до класу «горіхоколів» через монструозні розміри, але це не завадило йому отримати статус легенди. Ця «цеглинка» однаково легко витримувала як падіння з рук на плитку, так і політ із третього поверху на асфальт. Телефон миттєво вмикався, працював 2–3 тижні від одного заряду й мав крутезне підсвічування. А ще в ньому були змінні панелі для кастомізації та, звісно, знаменита «Змійка».

4. Siemens ME45 (2001)

За свою брутальність і надійність цю модель у народі прозвали «Мессером». І не дарма: апарат був пилозахищеним, ударостійким і вологостійким — майже невбиваним. Пил, вода, асфальт — усе це було для нього легкою ранковою розминкою. ME45 був найзахищенішим смартфоном свого часу, причому без дурнуватої яскравої «начинки» та молодіжного дизайну — усе строго й практично. Просунуті власники перепрошивали його ПЗ від більш крутого S45, отримуючи апгрейд із функціями «бізнес-класу». І все це — з батареєю, яка трималася тижнями, попри все.

5. Nokia 1100 (2002)

Та сама Nokia з ліхтариком, яка пережила все — і економічні кризи, і репутацію компанії, і навіть деяких своїх власників. Nokia 1100 була максимально простою: телефонувала, приймала повідомлення й освітлювала дорогу додому, коли в під’їзді перегорала лампочка. Саме за цей ліхтарик її любили чи не більше, ніж за зв’язок. Дизайн був гранично мінімалістичним, а корпус — таким чіпким, що його неможливо було впустити навіть мокрими руками. Телефон коштував копійки, працював непристойно довго й був настільки живучим, що й досі виринає в списках «невбиваних». У ньому було все, що потрібно людині, й жодної зайвої деталі.

6. Samsung C100 (2003)

Samsung C100 підкорював компактністю: лише 17 мм товщини в кишені майже не відчувалися. Кольоровий екран тішив насиченими барвами, а поліфонія була настільки багатою, що здавалося — у телефоні грають повноцінні MP3. А коли цей малюк оглушував маршрутку зухвалим MMF-рингтоном із популярних фільмів, оточення схвально кивало й заздрило щасливому власникові.

7. Sony Ericsson T610 (2003)

Ікона стилю початку 2000-х. Стриманий, майже аристократично строгий дизайн із чіткими лініями корпусу та металевими вставками — мінімалізм без спроб виділитися. Але варто було його ввімкнути — і все змінювалося: кольоровий екран, поліфонія, підтримка MMS і Java-застосунків. Була навіть вбудована камера — щоб зняти кота, друзів або просто щось кумедне на вулиці. А ще — робочий Bluetooth! Не для навушників, звісно, а щоб без дротів перекидати рингтони, фото й демотиватори.

8. Siemens M55 (2003)

Найяскравіший Siemens і взагалі один із головних телефонів того часу — компактний, зухвалий і запам’ятовуваний. M55 вирізнявся серед нудних сірих дзвонилок, мов спорткар на парковці супермаркету: «зубаста» клавіатура, різкі лінії корпусу, вогняні помаранчеві вставки. Але справа була не лише у зовнішності. Серед інших фішок: екран на 4096 кольорів, Java-ігри, синтезатор мелодій від творців Cubase і навіть знімна VGA-камера зі спалахом, яка перетворювала телефон на фотоапарат.

9. Sony Ericsson K500i (2004)

Легендарний Sony Ericsson, який позиціонували як «відеокамерафон» — у рекламі на нього буквально знімали блокбастери. Була навіть шторка об’єктива для захисту камери й чотириразовий зум — звісно, цифровий, але тоді це вважалося вершиною технологій. Великий екран, підтримка 3D-ігор, MP3-рингтонів і цілих 12 МБ вбудованої пам’яті, які здавалися (і були!) безмежним простором для контенту. K500i виглядав стильно, працював жваво й швидко здобув славу кишенькового центру розваг.

10. Siemens M65 (2004)

Цей «броньований» телефон вирізнявся на тлі побратимів, мов позашляховик серед міських малолітражок. Масивний корпус із металевими елементами, гумовими вставками й характерним «пилюжним» дизайном одразу давав зрозуміти: цей хлопець не боїться ні бруду, ні падінь. Siemens M65 легко переживав пригоди на будівництві, велопробіги лісом і шальні падіння з турніків. На відміну від раннього ME45, тут уже був кольоровий екран, підтримка Java-ігор, вбудована камера та можливість підключення зовнішніх модулів. Наприклад, можна було докупити спеціальний аксесуар-тримач для байка й перетворити мобільник на велокомп’ютер.

11. Nokia 3220 (2004)

Мабуть, найкумедніший і найбезбашенніший телефон в історії Nokia. Модель узагалі не намагалася здаватися серйозною: напівпрозорі вставки, миготливі світлодіоди з боків корпусу, знімні панелі, які можна було розмальовувати хоч фломастерами. Цей мобільник називали «диско-телефоном», адже він буквально сяяв у темряві — під час дзвінків, повідомлень і просто так, щоб усі навколо бачили, що в тебе справді крутий девайс. А якщо пощастило дістати фірмову знімну панель із пам’яттю та вбудованими світлодіодами, можна було виводити текст бігучим рядком просто в повітрі, махаючи телефоном. На шкільних дискотеках із таким будь-хто ставав королем або королевою.

12. Siemens C65 (2004)

Siemens C65 був як надійний друг, який завжди поруч. Стриманий телефон без понтів, але з почуттям власної гідності — у ньому було все необхідне й нічого зайвого. Кольоровий екран, Java, ІЧ-порт, камера — хай і VGA, зате своя. Інтерфейс працював жваво, для керування був зручний джойстик, а корпус витримував будь-які пригоди, хоча й не був захищеним у прямому сенсі. C65 часто брали як перший «серйозний» апарат — не розважальну іграшку, а нормальний робочий телефон, який не дратував, не гальмував і загалом викликав довіру. І виглядав, до речі, цілком пристойно.

13. Motorola E398 (2004)

Культова Motorola на прізвисько «телефон-магнітофон». E398 хизувався стильним корпусом із прогумованою кришкою, стереодинаміками, які справді волали, і підтримкою MP3 — так-так, повноцінних, а не якоїсь там поліфонії. Це був перший телефон, у якому музика звучала не як жалюгідна пародія. Вишенька на торті — вібрація в такт під час відтворення, щоб качало не лише вуха, а й руку. Додайте сюди слот для карти пам’яті TransFlash (ще до того, як її почали називати microSD) — і отримаєте один із найкрутіших музичних телефонів свого часу. За такий набір E398 прощали навіть не надто швидку роботу меню та своєрідну ергономіку Motorola.

14. Nokia 7260 (2004)

Найдивніший і, мабуть, найстильніший телефон із лінійки «арт-деко» від Nokia. 7260 виглядав так, ніби щойно зійшов зі сторінок глянцю: чорний корпус із сріблястими вигинами, плавні лінії, кнопки «не за стандартом» і інтерфейс із дизайнерськими замашками. Його неможливо було сплутати ні з чим. Технічно нічого видатного: екран, камера, інфрачервоний порт і підтримка Java, але кому це було важливо, коли в руках буквально предмет мистецтва? Цей телефон не обирали випадково — його або обожнювали, або зовсім не розуміли. Але байдужим він не залишав нікого.

15. Motorola RAZR V3 (2004)

Легенда, ікона, еталон. RAZR V3 — це сублімація стилю, втілена в металі, склі та хрусткому клацанні під час закриття кришки. Неймовірно тонкий корпус, алюмінієві панелі, блакитнувате підсвічування клавіш — усе в ньому кричало про майбутнє, хоча на дворі був 2004-й. За функціями — нічого революційного: екран, камера, Bluetooth, трохи пам’яті. Але все це було другорядним. Головне — як він відчувався в руці, як відкривався одним клацанням і як ефектно завершувався дзвінок одним рухом кришки. Цей телефон купували не стільки для дзвінків, скільки для того, щоб справити враження. І це вдавалося з першого разу.

16. Sony Ericsson W600 (2005)

Той самий «верткий» слайдер, який не набридав навіть після сотень відкриттів і був справжнім святом життя. Його яскраво-помаранчевий корпус складно було не помітити, особливо коли з клацанням провертався верхній блок, відкриваючи клавіатуру. Sony Ericsson W600 не просто вмів відтворювати музику, а робив це із задоволенням: фірмовий плеєр Walkman, підтримка MP3-файлів, 256 МБ вбудованої пам’яті (пристойний обсяг для того часу), стереодинаміки та ІЧ-порт для обміну контентом. А ще — вбудовані ігри на кшталт Worms або Cannonball. Не якісь там Java-аркади, а справді затягувальні!

17. Nokia 8800 (2005)

Телефон, який не просто носили в кишені, а викладали на стіл з особливим відчуттям. Nokia 8800 була як дорогий аксесуар: корпус із нержавіючої сталі, загартоване скло, механічний слайдер з автоматичним доводчиком. Не телефон, а витвір інженерного мистецтва! Клацання під час відкриття звучало дорожче, ніж багато рингтонів. Усередині — нічого особливого, але телефон купували не за характеристики. 8800 обирали ті, хто вже награвся в «трубки» й хотів чогось більшого — статусу, приємної ваги та відчуття, що в руці справжній преміум-гаджет. До речі, мелодії дзвінка для нього написав відомий композитор Рюїті Сакамото. Щоб ви розуміли, наскільки все було серйозно.

18. Sony Ericsson K750i (2005)

Флагман, яким він і має бути, — не показушний, а такий, що реально вичавлює максимум із технологій. K750i став першим телефоном на ринку з 2-мегапіксельною камерою та автофокусом і знімав так, що багатьом «мильницям» ставало ніяково. Зсуваєш шторку — і ти вже фотограф. Плюс MP3-плеєр, радіо, ліхтарик, слот для карти пам’яті, диктофон, Java — і все це в корпусі, який спокійно витримував падіння й сусідство з ключами. Він замінював плеєр, камеру й «дзвонилку», але при цьому жодного разу не намагався випендритися. Просто робив свою справу — і робив її на відмінно.

19. Samsung D600 (2005)

На перший погляд — просто солідний слайдер для ділових людей: чорний, строгий, без зайвого пафосу. Але варто було його розкрити, як ставало зрозуміло, що це щось із арсеналу Джеймса Бонда. Камера на 2 мегапікселі, TV-вихід, друк на принтері через Bluetooth і слот для microSD до 1 ГБ — серйозний набір для середини нульових. А рекламував усе це сам Жозе Моурінью, який спритно тікав від мафії, стрибаючи по дахах.

20. Nokia 5300 XpressMusic (2006)

Яскравий молодіжний слайдер, який тоді здавався плеєром, що навчився телефонувати. З ефектним двоколірним корпусом і окремими кнопками керування музикою збоку — його неможливо було сплутати з «серйозними» моделями. Підтримка MP3, слот для microSD, стандартний роз’єм для навушників (хай і 2,5 мм), динамік, здатний влаштувати вечірку, — усе було на місці. Камера та решта функцій ішли радше бонусом. Не дивно, що 5300 зазвичай обирали ті, хто хотів слухати музику в дорозі, на парах, у маршрутці — і при цьому не залежати від окремого плеєра.