2 
Нові дослідження свідчать, що вибухи наднових зірок поблизу Сонячної системи могли стати причиною щонайменше двох масових вимирань в історії Землі. За даними команди астрофізика Алексіс Кінтани з Університету Аліканте, саме такі космічні катастрофи могли спричинити Ордовицьке (~445 млн років тому) та Девонське (~372 млн років тому) вимирання.
Як пояснює астрофізик Нік Райт з Університету Кіла, вибухи наднових є одними з найпотужніших явищ у Всесвіті. Якщо подібна подія відбувається досить близько до Землі — у межах приблизно 65 світлових років, — потужне випромінювання здатне зруйнувати озоновий шар планети. Без цього захисту поверхня Землі піддається інтенсивному ультрафіолетовому опроміненню, що може знищити велику частину біосфери.
Команда Кінтани провела «перепис» масивних зірок типу OB — потенційних кандидатів на вибух наднових — у межах одного кілопарсека (близько 3260 світлових років) від Сонця. Вони виявили 24 706 таких зірок і розрахували середню частоту вибухів у 15−30 на мільйон років по всій Галактиці. Хоча лише мала частина цих подій відбувається достатньо близько, щоб вплинути на Землю, підрахунки показують, що в середньому 2−3 близькі наднові вибухають поруч із Сонячною системою кожен мільярд років — частота, яка узгоджується з хронологією масових вимирань.
На щастя, жодна з відомих нині масивних зірок не перебуває настільки близько, щоб становити небезпеку. Навіть такі гіганти, як Бетельгейзе чи Антарес, розташовані занадто далеко, аби їхні майбутні вибухи завдали шкоди життю на Землі. Утім, науковці продовжують моніторинг потенційних кандидатів, адже виявлення нової зорі, яка наближається до кінця свого життєвого циклу, може змінити ризикову оцінку.
Ця робота, оприлюднена на платформі arXiv, підкреслює, що історія життя на Землі тісно пов’язана з подіями у глибинах космосу. Якщо наднові справді спричиняли масові вимирання, це означає, що еволюція життя на нашій планеті перебуває під постійним впливом сил Всесвіту — від зоряних вибухів до космічного випромінювання, що час від часу змінює хід біологічної історії Землі.
Нові дослідження свідчать, що вибухи наднових зірок поблизу Сонячної системи могли стати причиною щонайменше двох масових вимирань в історії Землі. За даними команди астрофізика Алексіс Кінтани з Університету Аліканте, саме такі космічні катастрофи могли спричинити Ордовицьке (~445 млн років тому) та Девонське (~372 млн років тому) вимирання.
Як пояснює астрофізик Нік Райт з Університету Кіла, вибухи наднових є одними з найпотужніших явищ у Всесвіті. Якщо подібна подія відбувається досить близько до Землі — у межах приблизно 65 світлових років, — потужне випромінювання здатне зруйнувати озоновий шар планети. Без цього захисту поверхня Землі піддається інтенсивному ультрафіолетовому опроміненню, що може знищити велику частину біосфери.
Команда Кінтани провела «перепис» масивних зірок типу OB — потенційних кандидатів на вибух наднових — у межах одного кілопарсека (близько 3260 світлових років) від Сонця. Вони виявили 24 706 таких зірок і розрахували середню частоту вибухів у 15−30 на мільйон років по всій Галактиці. Хоча лише мала частина цих подій відбувається достатньо близько, щоб вплинути на Землю, підрахунки показують, що в середньому 2−3 близькі наднові вибухають поруч із Сонячною системою кожен мільярд років — частота, яка узгоджується з хронологією масових вимирань.
На щастя, жодна з відомих нині масивних зірок не перебуває настільки близько, щоб становити небезпеку. Навіть такі гіганти, як Бетельгейзе чи Антарес, розташовані занадто далеко, аби їхні майбутні вибухи завдали шкоди життю на Землі. Утім, науковці продовжують моніторинг потенційних кандидатів, адже виявлення нової зорі, яка наближається до кінця свого життєвого циклу, може змінити ризикову оцінку.
Ця робота, оприлюднена на платформі arXiv, підкреслює, що історія життя на Землі тісно пов’язана з подіями у глибинах космосу. Якщо наднові справді спричиняли масові вимирання, це означає, що еволюція життя на нашій планеті перебуває під постійним впливом сил Всесвіту — від зоряних вибухів до космічного випромінювання, що час від часу змінює хід біологічної історії Землі.
