17 
Науковці розширюють горизонти пошуку позаземного життя, досліджуючи все більш незвичні місця — від супутників планет Сонячної системи до далеких екзопланет і навіть чорних дір. Хоча поки що жодних переконливих доказів існування інопланетян не знайдено, потенційні сліди життя шукають у понад трьох десятках об’єктів, серед яких — не лише очевидні кандидати, як Марс чи Європа, а й зовсім несподівані місця.
Серед пріоритетних об’єктів для пошуку життя в межах Сонячної системи — супутники Юпітера та Сатурна: Європа, Ганімед, Енцелад, Каллісто і Титан. Вважається, що під їхніми крижаними оболонками існують солоні океани, які потенційно можуть бути придатними для життя. Наприклад, на Енцеладі з геїзерів вилітають органічні молекули, а Титан має атмосферу, схожу на первинну Земну, з метановими озерами на поверхні.
Також розглядаються віддалені небесні тіла, зокрема карликова планета Церера в поясі астероїдів, супутник Нептуна Тритон, а також екзопланети на кшталт TRAPPIST-1e, Kepler-186f, K2−18b і Proxima b. Ці планети перебувають у так званій зоні життя, де можливе існування рідкої води. Деякі з них — як-от Kepler-452b — вважаються «суперземлями» з умовами, близькими до земних, хоч і з різною тривалістю діб та років.
Несподіваним вектором стали також гіпотези про «зони термінатора» на планетах, де одна сторона завжди обернена до зорі, а інша — у вічній темряві. Дослідники припускають, що життя могло б виникнути саме на межі світла і тіні. Інші ідеї включають пошук сигналів біля центру галактики, в районах навколо наднових, поблизу чорних дір (як можливих джерел енергії), або навіть серед космічного сміття, яке може виявитися уламками інопланетної техніки.
Ще один напрямок — це «використання» Сонця як гравітаційної лінзи для прийняття потенційних сигналів із глибин космосу. А серед найбільш таємничих прикладів — відомий міжзоряний об’єкт ‘Oumuamua, який деякі вчені розглядали як можливу інопланетну технологію.
Хоча багато з цих теорій залишаються гіпотетичними, дослідження продовжуються, і нові місії — як-от NASA’s Dragonfly до Титану чи Europa Clipper — можуть нарешті дати відповідь на питання, чи ми справді самі у Всесвіті.
Науковці розширюють горизонти пошуку позаземного життя, досліджуючи все більш незвичні місця — від супутників планет Сонячної системи до далеких екзопланет і навіть чорних дір. Хоча поки що жодних переконливих доказів існування інопланетян не знайдено, потенційні сліди життя шукають у понад трьох десятках об’єктів, серед яких — не лише очевидні кандидати, як Марс чи Європа, а й зовсім несподівані місця.
Серед пріоритетних об’єктів для пошуку життя в межах Сонячної системи — супутники Юпітера та Сатурна: Європа, Ганімед, Енцелад, Каллісто і Титан. Вважається, що під їхніми крижаними оболонками існують солоні океани, які потенційно можуть бути придатними для життя. Наприклад, на Енцеладі з геїзерів вилітають органічні молекули, а Титан має атмосферу, схожу на первинну Земну, з метановими озерами на поверхні.
Також розглядаються віддалені небесні тіла, зокрема карликова планета Церера в поясі астероїдів, супутник Нептуна Тритон, а також екзопланети на кшталт TRAPPIST-1e, Kepler-186f, K2−18b і Proxima b. Ці планети перебувають у так званій зоні життя, де можливе існування рідкої води. Деякі з них — як-от Kepler-452b — вважаються «суперземлями» з умовами, близькими до земних, хоч і з різною тривалістю діб та років.
Несподіваним вектором стали також гіпотези про «зони термінатора» на планетах, де одна сторона завжди обернена до зорі, а інша — у вічній темряві. Дослідники припускають, що життя могло б виникнути саме на межі світла і тіні. Інші ідеї включають пошук сигналів біля центру галактики, в районах навколо наднових, поблизу чорних дір (як можливих джерел енергії), або навіть серед космічного сміття, яке може виявитися уламками інопланетної техніки.
Ще один напрямок — це «використання» Сонця як гравітаційної лінзи для прийняття потенційних сигналів із глибин космосу. А серед найбільш таємничих прикладів — відомий міжзоряний об’єкт ‘Oumuamua, який деякі вчені розглядали як можливу інопланетну технологію.
Хоча багато з цих теорій залишаються гіпотетичними, дослідження продовжуються, і нові місії — як-от NASA’s Dragonfly до Титану чи Europa Clipper — можуть нарешті дати відповідь на питання, чи ми справді самі у Всесвіті.
