Дослідники з 22 наукових установ створили найточнішу на сьогодні цифрову карту мозку ссавця – миші. Це відкриття може кардинально змінити наше розуміння роботи мозку та допомогти в лікуванні неврологічних захворювань.
🧠 Спроба зрозуміти мозок схожа на спробу осягнути безмежність космосу. Але завдяки новому дослідженню, що тривало дев’ять років, науковці зробили гігантський крок у цьому напрямку.
📌 Що зробили вчені?
Команда дослідників зі США, зокрема з Принстонського університету, Стенфорда, Інституту мозкової науки Аллена та інших, проаналізувала крихітну ділянку мозку миші – об’ємом лише з піщинку. Проте вона містила 84 000 нейронів, понад 500 мільйонів синапсів і 5,4 км нейронних зв’язків.
Це дослідження стало найдетальнішим картуванням мозку ссавця в історії.

🔍 Як це вдалося?
- Мозок миші було розділено на 28 000 ультратонких зрізів.
- Дослідники використовували штучний інтелект у поєднанні з ручною перевіркою для побудови повної нейронної схеми.
- Під час експерименту миша дивилась відео (зокрема уривки з The Matrix) під час руху на біговій доріжці – в цей час реєструвалась її мозкова активність.
Це дозволило поєднати структуру та функцію мозку в одному експерименті, що досі було майже неможливим.
🧩 Що таке connectome?
Отримана схема нейронних з’єднань має назву connectome – повна карта “проводки” мозку. Раніше вченим вдалося створити таку карту лише для комах. Але нині – це вже рівень ссавців, що наближає нас до можливості оцифрувати мозок людини.
“Connectome — це початок цифрової трансформації нейронауки”, – каже нейробіолог Принстона Себастіан Сеунг.
💡 Навіщо це потрібно?
- Краще розуміння роботи мозку може допомогти в лікуванні деменції, епілепсії та інших хвороб.
- Також це пояснює, чому людський мозок все ще випереджає навіть найкращі моделі штучного інтелекту.
- У майбутньому це відкриє шлях до персоналізованої медицини на основі нейронних карт.
“Ми вперше маємо інструмент, який дозволить виявити аномалії в мозкових з’єднаннях, що можуть бути причиною хвороб”, — зазначає Сеунг.
Результати дослідження були опубліковані в серії статей у журналі Nature.