Нові дані SwRI вказують, що потужні хвилі сонячної погоди могли сформувати екстремальні радіаційні пояси Урана під час прольоту «Вояджера-2».

Дослідники повернулися до результатів місії 1986 року і застосували порівняльний аналіз, співставивши їх із сучасними спостереженнями земних бур. Це дало змогу переосмислити природу високочастотних хвиль «електромагнітних коливань, що прискорюють заряджені частинки». Доктор Роберт Аллен підкреслив: «ми вирішили застосувати порівняльний підхід». Висновки вказують на можливий вплив області ко-обертальної взаємодії, здатної генерувати надзвичайно інтенсивні хвилі.

Нове трактування хвильового середовища пояснює несподівано високу енергію електронів, яку зафіксував апарат. Досвід земної бурі 2019 року допоміг зрозуміти, як хвиля «хору» «тип випромінювання, що може різко прискорювати електрони» здатна підживлювати радіаційні пояси. Доктор Сара Вайнс зазначила: «подібний механізм міг взаємодіяти з системою Урана». Це робить ситуацію з Ураном менш унікальною, але більш важливою для порівняльної планетології.

Вчені SwRI порівняли вплив космічної погоди швидкої структури сонячного вітру (перша панель), що спричинила інтенсивну сонячну бурю на Землі в 2019 році (друга панель), з умовами, спостереженими на Урані космічним апаратом Voyager 2 у 1986 році (третя панель), щоб потенційно розгадати 39-річну загадку про виявлені екстремальні радіаційні пояси. Хвиля «хору» — це тип електромагнітного випромінювання, яке може прискорювати електрони і могло бути наслідком сонячної бурі. Джерело: Південно-західний дослідницький інститут

Використання аналогій між Землею та Ураном дозволяє уточнити уявлення про фізику хвильових процесів у магнітосферах різних планет. Науковці припускають, що сильний вплив сонячного вітру міг підвищити енергію уловлених електронів замість їхнього розсіювання. Такі умови створюють основу для переосмислення даних Voyager 2. Механізми прискорення вимагають подальшого вивчення, оскільки їхня послідовність ще не встановлена.

Дослідження актуалізує питання про необхідність нової місії до Урана. Аллен наголосив: «це ще одна причина для відправлення місії до Урана». Подібні процеси можуть бути характерними і для системи Нептуна. Отримані результати відкривають шлях до уточнення моделей радіаційних поясів і дозволяють глибше зрозуміти взаємодію сонячного вітру з віддаленими планетарними магнітосферами.