2 
Нове дослідження, опубліковане в журналі Monthly Notices of the Royal Astronomical Society, показує, що зіткнення між екзопланетами та їхніми супутниками може бути звичайним явищем у Всесвіті. А проте, це становить потенційну загрозу для зародження позаземного життя на цих планетах, пише Live Science.
Хоча астрономи ще не здійснили вірогідного виявлення екзосупутників, науковці очікують, що вони мають бути численними у Всесвіті. За словами Джонатана Бранде, астрофізика з Університету Канзасу, який не брав участі в дослідженні, наявність багатьох супутників у нашій Сонячній системі дозволяє припустити їх існування і в інших планетних системах.
Гравітація керує взаємодією між планетою та її супутниками, проявляючись у припливах та інших ефектах, таких як повільне віддалення нашого Місяця. Щороку супутник Землі віддаляється від нашої планети трохи більше ніж на дюйм, а його орбіта поступово збільшується. Водночас Земля обертається дещо повільніше з кожним роком — планета передає частину моменту імпульсу свого обертання орбіті Місяця.
За розрахунками Бреда Хансена, астронома з Каліфорнійського університету в Лос-Анджелесі, навколо деяких екзопланет, особливо тих, що знаходяться значно ближче до своїх зірок, ніж Земля до Сонця, цей процес може розвиватися набагато швидше. Планети та їхні «нестабільні» супутники можуть зіткнутися протягом першого мільярда років після формування.
Комп’ютерні симуляції показали, що супутники, які відійшли від своїх планет-господарів, часто поверталися з катастрофічними наслідками, розбиваючись об планету та створюючи величезні хмари пилу. Ці хмари світилися в інфрачервоному діапазоні, але існували лише близько 10 000 років — космічну мить — перш ніж розсіятися.
Спостереження космічного телескопа NASA Wide-field Infrared Survey Explorer свідчать, що кожна зірка переживе одну таку подію протягом свого життя. Хоча супутники часто вважаються корисними для стабілізації нахилу осі планети та створення м’якших сезонів, сприятливих для життя, зіткнення такого масштабу знищило б будь-який шанс на розвиток життя у вогняному вибуху.
Нове дослідження, опубліковане в журналі Monthly Notices of the Royal Astronomical Society, показує, що зіткнення між екзопланетами та їхніми супутниками може бути звичайним явищем у Всесвіті. А проте, це становить потенційну загрозу для зародження позаземного життя на цих планетах, пише Live Science.
Хоча астрономи ще не здійснили вірогідного виявлення екзосупутників, науковці очікують, що вони мають бути численними у Всесвіті. За словами Джонатана Бранде, астрофізика з Університету Канзасу, який не брав участі в дослідженні, наявність багатьох супутників у нашій Сонячній системі дозволяє припустити їх існування і в інших планетних системах.
Гравітація керує взаємодією між планетою та її супутниками, проявляючись у припливах та інших ефектах, таких як повільне віддалення нашого Місяця. Щороку супутник Землі віддаляється від нашої планети трохи більше ніж на дюйм, а його орбіта поступово збільшується. Водночас Земля обертається дещо повільніше з кожним роком — планета передає частину моменту імпульсу свого обертання орбіті Місяця.
За розрахунками Бреда Хансена, астронома з Каліфорнійського університету в Лос-Анджелесі, навколо деяких екзопланет, особливо тих, що знаходяться значно ближче до своїх зірок, ніж Земля до Сонця, цей процес може розвиватися набагато швидше. Планети та їхні «нестабільні» супутники можуть зіткнутися протягом першого мільярда років після формування.
Комп’ютерні симуляції показали, що супутники, які відійшли від своїх планет-господарів, часто поверталися з катастрофічними наслідками, розбиваючись об планету та створюючи величезні хмари пилу. Ці хмари світилися в інфрачервоному діапазоні, але існували лише близько 10 000 років — космічну мить — перш ніж розсіятися.
Спостереження космічного телескопа NASA Wide-field Infrared Survey Explorer свідчать, що кожна зірка переживе одну таку подію протягом свого життя. Хоча супутники часто вважаються корисними для стабілізації нахилу осі планети та створення м’якших сезонів, сприятливих для життя, зіткнення такого масштабу знищило б будь-який шанс на розвиток життя у вогняному вибуху.
